Вагітність: третя спроба
Дитину ми планували, вагітність чекали і дуже сподівалися, що все вийде швидко і без проблем. Однак вийшло не все так гладко, як очікувалося. Спроба номер один виявилася невдалою: на 4-му тижні сталося непередбачене неприємна подія – у мене лопнув яєчник, через ризик серйозного внутрішньої кровотечі довелося лягти в лікарню, і мені зробили чистку.
Спроба номер два теж зазнала краху і закінчилася викиднем на ранньому терміні. Чесно кажучи, я була здивована, стурбована і психологічно досить пригнічена.
Думалось навіть, що, може, якщо не судилося, то й не треба пробувати. Але все ж спроба номер три відбулася. Не все було благополучно: і загрозу переривання мені ставили, і набрякала сильно в другій половині вагітності. Через це знову мене поклали в лікарню.
І ось, нарешті, можна сказати, що я вийшла на фінішну пряму. Передбачувана дата пологів була на 8 вересня, але госпіталізуватися запропонували практично за два тижні до цього терміну, і я, не наважившись ризикувати, погодилася. До цього все було так важко, що під наглядом лікарів відчувала себе спокійніше, хоча, звичайно, в ідеалі хотілося поменше часу провести в лікарні. За останнім УЗД термін поставили на тиждень раніше, ніж до цього, ще обрадували, що малюк великий, а плацента стара і вже з кальцінатамі. І ось 30 серпня мене в черговий раз відвели на огляд, і висновок лікаря було несподіваним: бажано вирушати на пологи прямо завтра! Проблема полягала в наступному: можна було, звичайно, чекати і природного початку пологів, але тоді вага дитинки з великою ймовірністю буде більше 4 кг, через що, швидше за все, доведеться робити кесарів, так як до великого плоду додавалася моя короткозорість високого ступеня . Звичайно, я дуже хотіла, щоб все пройшло без втручань, але кесарева мені не хотілося більше, ніж проколу міхура, який просто повинен був дати поштовх для початку пологів. До того ж шийка матки, на думку доктора, була вже в хорошому стані – коротка і пропускала два пальця.
Зваживши все, я зважилася на амніотомію – прокол міхура. Весь день дуже сильно переживала, місця собі не знаходила, хвилювалася, тремтіла; розуміла, що завтра вже побачу свою дитину, а й страшно було жахливо.
Початок пологів: з раннього ранку
Підняли мене в 6 ранку. Вночі я так і не спала, нервувала сильно і ніяк не вдавалося відключити голову і поспати, хоча розуміла, що день чекає нелегкий. Мені зробили клізму і проводили в родблоке. Там уже чекала лікар. Вона ще раз мене оглянула, проколола міхур і відправила чекати сутичок. Тільки чекати їх особливо не довелося: почалися вони практично відразу! Полежавши на КТГ, відчула болючі перейми. Лежати було неприємно, хотілося бути схожим. І, коли мене нарешті звільнили від пут апарату і дозволили встати, я з насолодою почала гуляти по коридору. Ходила і дихала, і мені на подив ставало легше. Так я і кружляла по коридору, поки мене не зупинила доктор, повернувши в палату на черговий огляд. Довелося знову влягтися на ліжко. На жаль, моє нагулювання сутичок особливо справі не сприяло. Моєму розчаруванню не було меж: виявляється, за 5 годин, які мені так важко далися, шийка розкрилася всього на три пальці.
Сутички: не без перешкод
По всій видимості, цього важливого процесу заважала моя ерозія, яку колись припекли. Вона була великою, рубець теж був значний, а така тканина погано тягнеться і заважає шийці розкриватися. Лікар сказала, що варто зробити епідуральну анестезію, до неї додати окситоцин, щоб сутички ще сильніше йшли для розкриття шийки, і на сутичках вручну підтягувати її.
Ох, як же я не хотіла епідуралку, начиталася всякого про неї і боялася цієї процедури. Старшу дочку я народжувала без всяких медичних сторонніх втручань, сподівалася, що в цей раз теж все вийде природно. Але лікар мене переконала в необхідності даної маніпуляції: сказала, що мені треба відпочити, раз відкриття так повільно просувається.
Не стала я сильно опиратися і погодилася. Але навіть не підозрювала, що після того як мені ввели ліки, мені стане настільки легше. Зовсім не очікувала такого ефекту: сутички я відчувала, а ось болю не було. Дуже мене це вразило, навіть вдалося відпочити і поспати – недовго правда, хвилин 20-30, а й це було за щастя.
Цікаво, що, коли я народжувала в перший раз, мені не дозволяли пити, а спрага мучила сильно. Пам’ятаючи про це, я все ж взяла з собою маленьку пляшечку з водою. Цього разу категоричної заборони на пиття не було, можна було пити, але зовсім маленькими ковточками. Епідуралку початку вже відходити, і я знову відчула болючість переймів, але не так сильно, як було до анестезії, а цілком терпимо. Лікар прийшла знову мене подивитися і сказала, що зараз справи йдуть краще: розкриття просунулося до шести пальців. Це, як я зрозуміла, був хороший результат, але ще треба було чекати.
Пологи: я готова!
У якийсь момент зрозуміла, що починаються потуги. Народжувала я вдруге, тому сплутати це з чимось іншим не могла. Розуміла що до чого. Для себе помітила цікаву особливість: якщо лежати на боці і одну ногу ставити на ліжко, зігнутою в коліні, то боляче, але тужить сильніше. Мені хотілося народити швидше, тому вважала за краще потерпіти в такому положенні.
Коли прийшла лікар, я її обрадувала, що я вже в повній бойовій готовності. Вона підтвердила, що можна йти народжувати. Все-таки я опинилася досвідченим бійцем і не помилилася з відчуттями. Мені допомогли дістатися до родової палати. Проблема була в тому, що одна нога не зовсім відійшла від анестезії і я її не дуже добре відчувала, тому йшла невпевнено і боялася впасти.
Наближався момент, який викликав у мене побоювання. У перших пологах у мене були проблеми з потугами: ніяк мені не вдавалося зрозуміти, що від мене хочуть лікар і акушерка, тужилась я неправильно, в обличчя, нормально це зробити так і не вийшло. Мою старшу дочку видавлювали руками, розрізали промежину, та ще й багато розривів було. Ось так невдало все тоді склалося, і я боялася повторення сценарію.
Однак даремно боялася. Лікар виявилася дуже терплячою, дохідливо пояснила мені, що треба робити, поклала руку мені на живіт і сказала тиснути на неї м’язами. Начебто і нічого особливого, а я все зрозуміла. Робила все правильно, мене хвалили, і це додавало впевненості. Народила я свою дитину за три потуги. Мені показали мою новонароджену дочку – таку милу і забавну. До 4 кг ми дійсно трохи не дотягли: вага була 3900 г, а зріст 55 см.
Все-таки я знову трохи порвалася, тому мене зашивали. Правда, виявилося всього два внутрішніх шов, і я про них відразу забула, що не відчувала зовсім. Мене вивезли в коридор, поклали на живіт міхур з льодом, вкрили тепліше. І у мене, і у дочки все було добре, і на четвертий день нас з Маргоші вже виписали додому. Так наша сім’я стала на одного чоловічка більше і щасливішим!
Коментарі фахівця
Єлизавета Новосьолова, лікар акушер-гінеколог,
За тиждень до передбачуваної дати пологів Марину госпіталізували у відділення патології вагітних пологового будинку. Показанням для такої «дострокової» госпіталізації стало ускладнення, виявлене на пізніх термінах вагітності. Наша героїня згадує про «старої плаценті з кальцінатамі». Правильно таке ускладнення вагітності називається фетоплацентарна недостатність, при якій порушується плацентарний кровотік. Наслідки такого порушення небезпечні для плода: адже саме через плаценту малюкові доставляються харчування і кисень. При зниженні швидкості або рівня кровотоку малюк починає відчувати брак в речовинах, необхідних для нормального росту і розвитку. Найчастіше фетоплацентарна недостатність розвивається на тлі гострих і хронічних захворювань майбутньої мами, патологій вагітності або плацентиту (запалення плаценти), як це і сталося у нашій героїні. Іноді на місці запалення утворюються кальцинати – вогнища звапнення, про які згадує Марина. Велика кількість таких ділянок ускладнює плацентарний кровотік і призводить до передчасного дозрівання, або «старіння», плаценти.
Через прогресуючої ФПН і великих розмірів плода Марині призначили планову амніотомію. Таке втручання робиться тільки за медичними показаннями, коли чекати природного початку пологів неможливо через небезпеку для здоров’я мами чи малюка. Мета планової амниотомии – родовозбуждение, тобто провокація початку родової діяльності.
Марина здивувалася, що їй зовсім не довелося чекати початку пологів: перейми з’явилися практично відразу після амниотомии. Насправді саме так і повинно було статися: адже в результаті проколу плодового міхура виливаються навколоплідні води, що займали частину порожнини матки і розтягувати її стінки. Після того як відходять води, обсяг порожнини матки зменшується і її стінки скорочуються. Якщо організм майбутньої мами готовий для пологів, це перше скорочення стає «сигналом» для початку регулярної пологової діяльності – точно так само, як якби води вилите природним чином, без медичного втручання.
Після проколу плодового міхура і появи регулярних переймів Марині призначили КТГ (кардіотокографія). Цей додатковий метод дослідження використовується в акушерстві для контролю за розвитком пологової діяльності та станом плода. Під час пологів КТГ призначають при розвитку регулярної родової діяльності і після злиття навколоплідних вод, так що у нашої героїні було відразу два свідчення для цього дослідження.
Марина зізнається, що боялася «епідуралку». Страх перед цим методом знеболювання відчувають багато майбутніх мам. Основною причиною побоювань зазвичай є переконання, що при проведенні епідуральної анестезії можна травмувати хребет або спинний мозок. Насправді ніяких реальних приводів для подібних побоювань не існує: не дивлячись на те що пункція (прокол) дійсно виробляється в області хребта, травмувати елементи хребетного стовпа або тим більше спинного мозку при цьому неможливо. Пункційну голку вводять через вільний простір між поперекових хребців в канал із спинномозковою рідиною, відокремлений від спинного мозку твердої перегородкою. Ускладнення після епідуральної анестезії теоретично можливі лише в тому випадку, якщо у майбутньої мами є серйозні захворювання хребта, що змінюють його природну анатомію, – наприклад, виражений остеохондроз (зрощення між хребцями) спинного відділу, важкий сколіоз (викривлення хребта) або грижі (випинання) спинного мозку. Такі зміни створюють ризик здавлення корінців бічних нервів поперекового відділу за рахунок набряку навколишніх м’яких тканин в процесі введення анестетика. Тому при перерахованих захворюваннях епідуральна анестезія протипоказана. Перед проведенням пункції анестезіолог завжди уважно вивчає історію хвороби пацієнтки, проводить ретельний огляд і промацування хребта, щоб максимально знизити ризик ускладнень.
У перших пологах нашої героїні не дозволили пити, а другий раз порадили робити маленькі глотки води. Заборона або часткове обмеження на вживання рідини в процесі пологів має кілька обгрунтувань. По-перше, у багатьох жінок в період розкриття шийки матки (перший період пологів) з’являється почуття нудоти. Це пояснюється загальною іннервацією шийки матки і сфінктера шлунка. Якщо в цей період шлунок буде заповнений вмістом (їжею або рідиною), нудотою справа може не обмежитися і під час сутичок породіллю будуть мучити напади блювоти. По-друге, багато пити в процесі пологів створює додаткове навантаження на серцево-судинну і сечовидільну систему. Для майбутніх мам, у яких є проблеми з нирками, це загрожує підйомом артеріального тиску під час пологів і загостренням хронічних захворювань сечовивідних шляхів після пологів (запаленням сечового міхура, пієлонефрит та ін.). По-третє, деякі ускладнення пологової діяльності збільшують ймовірність медичних втручань з використанням загального наркозу, основною умовою для проведення якого є порожній шлунок пацієнтки. Можливо, під час перших пологів у нашій героїні виникла одна з перерахованих ситуацій, що і послужило повною забороною до вживання рідини. А другі пологи протікали цілком благополучно, і «вето» з пиття, до радості Марини, було знято.
У другому періоді пологів Марина зробила для себе відкриття: в положенні лежачи на боці з ногою, зігнутою в коліні і відведеної в сторону, у неї посилювалося відчуття потуги, але при цьому переносити сутичку було легше. Спостереження абсолютно вірне: в такій позі змінюється кут нахилу таза, і родовий канал стає більш прямим, коротким і широким, що значно полегшує малюкові просування. До того ж в такому положенні зменшується тиск голівки плоду на стінку прямої кишки під час сутички, і породіллі легше стримати передчасні потуги. Зазвичай у другому періоді пологів доктор рекомендує пацієнтці додати тілу вертикальне положення або позу на боці з відведеною ногою, а наша героїня сама «відкрила» для себе максимально зручну позу. А коли настала черга допомагати малюкові з’являтися на світло, Марина сильно переживала: в попередніх пологах вона не змогла зрозуміти, як правильно тужитися, так що лікарям довелося в буквальному сенсі робити це за неї, а після пологів залишилися множинні травми промежини.
Коли породілля поділилася своїми побоюваннями з лікарем, він заспокоїв її, сказавши, що під час потуги буде класти руку на живіт, а Марині треба буде виштовхувати її м’язами живота. Це дуже гарне пояснення, яке застосовують багато акушерів: рука на животі стає для майбутньої мами орієнтиром, основною точкою докладання зусиль, і потуги виходять ефективними. Нашій героїні цей прийом дуже допоміг: на відміну від перших пологів, вона відразу зрозуміла, що робити, і тужилась правильно.
Після пологів Марину оглянули і наклали два внутрішніх шва. Мабуть, в процесі народження малюка утворилися невеликі тріщинки слизової оболонки піхви або статевих губ. Навіть на такі мікропошкодження акушери накладають шви, щоб в післяпологовому періоді вони не інфікувалися і не стали причиною більш грізних ускладнень. На розриви слизової оболонки родових шляхів накладають «розсмоктуються» шви, які не вимагають ніякої подальшої обробки, фізичних обмежень і подальшого видалення, ось чому Марина пише, що «відразу про них забула».